Україна – країна бджолярів-аматорів. Офіційна статистика говорить про 300-400 тисяч чоловік, які час від часу беруть до рук димар. Переважна більшість пасічників живе у селах і має по кілька сімей. Так, себе потішити, родичам презентувати.
Більшість вуликів у країні – лежаки. Ті, що дісталися у спадок, куплені за нагоди в рідні померлого односельця. В основному це старі лежаки, але добротної якості, зроблені на віки. Від дідів та батьків дісталися і технології утримання бджіл у цих вуликах. Звідси перша перевага тримання бджіл у лежаках - вони прості та зрозумілі. Багатокорпусні вулики, роздільні решітки, ізолятори, незрозумілі технології, все це для більшості занадто складно. Це вимагає нових знань, але вони дорожать старими навичками.
При мінімальних знаннях, або сусідові наставнику, з ним цілком може впоратися підліток, інвалід або людина похилого віку.Тобто є така перевага як легкість користування, я вже не говорю про естетичну та духовну насолоду від спілкування з бджолами. Для цієї мети лежак теж дуже доречний. Він звичний для ока, а тому і милий. Відкинувши кришку, легко відразу отримати доступ до святая святих бджолиного гнізда, помилуватися злагодженою роботою вуликових трудівниць, порадіти запечатаному меду, зловити захоплення від споглядання матки, отримати порцію лікувального повітря і, як бонус, - дозу бджолиної отрути.
Не слід забувати, що Україна знаходиться у різних природно-кліматичних зонах. Є регіони (і їх багато), де медоносна база слабка. Пасічники змушені пристосовуватися до млявих підтримуючих взятків, викручуватися під час тривалих безвзяткових періодів, стримано радіти коротким і нерясним головним взяткам. Маніпулювати в таких умовах корпусами, особливо великими, просто немислимо, а ось рамками – якраз. Для пасічника, що відчуває і розуміє бджіл, вулик-лежак перетворюється на дуже зручний, пластичний і універсальний інструмент для створення в сім'ї оптимальних умов для успішного розвитку.
У докір лежаку часто ставлять високу трудомісткість роботи з ним. Мається на увазі необхідність працювати рамками, а не корпусами, як у багатокорпусних вуликах. Однак не треба забувати, що, спостерігаючи, як спритно бджоляр жонглює корпусами, ми бачимо лише фінал дії. При цьому від нас приховані роботи, які відбуваються в сховищі стільників, де пасічник порамочно перебирає суш, сортує її, бракує, захищає від молі, комплектує корпуси, підносить їх до вулика, тощо. Ми не бачимо, як він тягає важкі корпуси, вага яких може становити 30-40 кг, коли без засобів малої механізації чи помічника вже не обійтись. Переваги багатокорпусних починають проявлятися, коли пасіка перевалює за 50 бджолосімей.
У провину лежакам ставлять їхню примітивність, архаїчність. Невід'ємне дно, обмежений об'єм, малий арсенал технологічних прийомів. Стверджуючі так бджолярі думають, що вони знають цей вулик, але вважаю що, вони пам'ятають і оцінюють його по невдалому особистому досвіду. Насправді, у бджолярів з творчим підходом до справи лежак здатний впоратися з найскладнішими завданнями, залишаючись при цьому зручним і простим у роботі. Наприклад, не відокремлене дно я взагалі не вважаю таким вже великим недоліком: за наявності певної вправності і відповідного інструменту, почистити його ранньою весною не складає особливих труднощів. А можна в задній стінці, на всю довжину вулика (на рівні дна), зробити вузько-прямокутний проріз, який потім щільно закривати втулкою. У проріз легко вставляти та виймати піддони – металеві, сітчасті, фанерні. В результаті вилучення вуликового сміття значно спрощується, а також ізоляція і видалення кліща, що обсипався під час противарроатозної обробки. Відкриваючи ці прорізи під час літньої спеки або багатого медозбору, можна значно полегшити бджолам роботу з вентилювання гнізда.
Мої лежаки вміщують 24 рамки на 300 мм. Цього обсягу цілком вистачає сильній родині для доброго медозбору. Мало того, у всіх моїх вуликах є дві пари льотків, перегородка, яка ділить бджолиний будиночок навпіл, що дає можливість швидко створювати відводки, поселяти в якості другої сім'ї рої, тримати запасну матку, використовувати матку-помічницю, а в разі потреби легко об'єднати сім'ї. Як бачимо, за бажання та необхідності можна використовувати найрізноманітніші технологічні прийоми.
Ще доводилося чути, що горизонтальне розширення гнізда суперечить природі бджіл. Тисячоліттями живучи в дуплах дерев, бджоли звикли будувати гнізда згори донизу довгими гронами своїх стільників. Примушуючи бджіл чинити інакше, значить знущатися з них. В результаті втрачається продуктивність, падає медозбір. Впевнений, що це не зовсім так. Бджола дуже пластична істота, що легко пристосовується, у тому числі і до форми свого гнізда. Адже за тисячоліття своєї еволюції їй доводилося жити не лише в дуплах дерев, а ще й у ущелинах скель, черепах тварин, інших природних утвореннях, які не завжди ідеально підходили для цього. Особисто я не помітив, що бджола горизонтально розташоване гніздо освоює гірше, ніж вертикальне. Швидше навпаки, частіше бджоли починають освоювати верхній корпус багатокорпусного вулика лише після того, як у нижньому вже практично не залишилося роботи.
У списку недоліків лежака часто вказують те, що матка розкидає розплід по всьому гнізду, що утруднює відбір медових рамок на відкачування. Така особливість матки для мене означає єдине – її треба міняти. Втім, ніщо не заважає пасічникові помістити царицю в ізолятор або обмежити червлення ганеманівськими решітками.
До переваг вертикальних вуликів включають їх легку вагу і те, що вони займають мало місця. Що й казати, цінні якості. Але тільки якщо ви кочуєте. Якщо ж бджоляр не планує цього робити, або готовий миритися з тим, що навантаження-розвантаження займає лише трохи більше часу і зусиль, то його це не особливо займає.
До переваг багатокорпусних вуликів відносять їх меншу ціну. Але це не завжди так, до того ж забувається аспект, який дуже важливий для наших людей, особливо тих, що живуть у селах і звикли багато майструвати своїми руками: лежак легше зібрати, адже допуски в ньому більші, а вимоги до якості матеріалів менші. У результаті, лежаки доступніші для загальної маси людей, які бажають займатися бджільництвом.
Вбивчим аргументом проти лежака його противники вважають те, що він не поширений в інших країнах світу. Ну і що? В Африці, наприклад, значного поширення набув так званий кенійський вулик. Найпримітивніша, насправді, конструкція. Але він підходить для цього континенту з його кліматом та менталітетом місцевих жителів. Тамтешні пасічники його із задоволенням застосовують, мають мед і їм зовсім нецікаво, що найпоширенішим вуликом у світі є вулик Лангстрота-Рута. І це побічно свідчить, що не такі вже й погані наші вулики, бджоли та бджолярі. Для мене більш переконливим аргументом на користь лежака є вдалий досвід роботи з ним по-справжньому грамотних бджолярів, які, до речі, не тільки використовують його на медозборі, але й успішно виводять маток, збирають маточне молочко тощо.
Можливо, ця стаття буде особливо цікава людям, які тільки збираються почати займатися такою захоплюючою справою, як бджільництво, і саме зараз намагаються визначитися - якій системі вулика віддати перевагу, з якою рамкою починати працювати. Моя вам порада: якщо ви не плануєте в майбутньому переходити в ранг професіоналів, а значить, застосовувати промислові методи бджільництва, якщо ви не маєте наміру кочувати, а ваша пасіка знаходиться в районі із середньою або посередньою медоносною базою, придивіться уважніше до лежака.
