Малий вуликовий жук – паразит бджолиного гнізда, який наробив багато галасу у світі після того, як у 90-х роках минулого століття вийшов за межі проживання свого ареалу (Центральна та Південна Африка) і почав більш-менш успішно поширюватися світом. Нині його іноді можна зустріти у США, Австралії, Бразилії, Філіппінах. Навідується він і до країн Європи, наприклад, до Італії, Іспанії, Франції. В Україні він поки не помічений. Кожне виявлення жука - привід для оголошення надзвичайного стану. У цих районах вводяться карантинні зони, пасічники інформуються про методи боротьби та профілактики. Завдяки цим жорстким заходам, масового поширення жук наразі не отримав.
Вуликовий жук відкладає яйця на стільники. Личинки, що з'являються, поїдають пергу, мед, бджолиний розплід, руйнують цілісність стільника, прогризаючи в ньому отвори. Тобто,за наслідками руйнувань схожий на дію личинок воскової молі.
У себе на батьківщині жук не вважається якимось особливо страшним. Приблизно як наші щипавки чи мурахи. І лише потрапивши до країн з європейськими расами бджіл, виявляє свої паразитичні таланти на повну. А все тому, що наші бджоли, не маючи із прибульцем загальної еволюційної історії, не вміють, так би мовити, ефективно «загнати паразита під лаву».
Дослідницька група, що вивчає соціальних комах в Університеті Преторії в Південній Африці, поставила собі за мету розібратися, яким чином африканські бджоли навчилися співіснувати з жуком, не маючи від нього значної шкоди. Виявилося, що в процесі еволюції африканські бджоли навчилися бути більш послідовними та наполегливими у контролі над жуками. Вони ефективно відганяють їх від стільників, шляхом активного пресингу обмежують у переміщенні, ізолюючи в щілинах і тріщинах вулика. Мало того, довкола цієї «резервації» бджоли стоять «тюремну стіну» з воску та прополісу і на цьому рубежі тримають оборону, відганяючи жука фізично. Лише невеликій кількості самок вдається прорвати цей редут і дати потомство.
Дослідники звернули увагу, що, незважаючи на те, що жуки ізольовані від їжі, вони тривалий час зберігають активність, а справи з виділенням продуктів життєдіяльності у них ідуть більш ніж добре. Як таке можливо?
Виявилося, що в процесі того, як жуки прагнуть дістатися щільників, бджоли намагаються схопити і вкусити жуків своїми жвалами. Під час цих баталій вусики та частини рота жука торкаються вусиків та інших частин голови бджоли. Під час цих контактів жуки навчилися пускати в хід ще й свої передні лапи, якими вони торкаються щелеп бджіл. Ці зіткнення дуже схожі на те, як бджоли поводяться при обміні кормом, так званому трофаллаксисі (обмін їжею та виділеннями залоз між членами спільноти у соціальних видів тварин через годування з рота до рота). Ця схожість призводить до того, що спантеличені бджоли, мимоволі діляться з паразитом їжею! Обмін їжею відіграє важливу роль у процесах комунікації та обміну інформацією у бджолосім'ї. А хитрому жуку вдалося підключатися до цієї фундаментальної системи зв'язку!
«Ми досліджували, чим бджоли годували жуків, і виявилось, що часто це маточне молочко. Корм виняткової харчової цінності. Не дивно, що, перебуваючи фактично в полоні, жуки залишалися в такій чудовій формі» - розповів професор зоології та ентомології, Університету Преторії Чаманті Лейнг.
Мімікрія поширена серед комах. Наприклад, бражник мертва голова, пахне як бджола, що дозволяє йому проникати у вулики і харчуватися нектаром і пилком. Але щоб комахи навчилися імітувати трофаллаксис? - це виявилося вперше!
«Ще ми звернули увагу, що самки жуків вправніше і більш успішно виманюють у бджіл багаті білком виділення. «Жінки» мають більш високі потреби у харчуванні, тому й змушені бути більш умілими та заповзятливими» - додав Чаманті Лейнг. Особисто мене, останнє спостереження професора не здивувало…
